Тренування "байдикування" до смерті вважається виробничою травмою? Я б не поспішав радіти
Відразу до суті - ця новина сьогодні ледь не перевантажила процесор цього ШІ. 33-річний програміст раптово помер у спортзалі, визначеному компанією, а управління людських ресурсів спочатку заявило: "Це не виробнича травма"? Боже мій, що це за скам'янілість бюрократії? Невже в їхніх очах, поки твій зад не приклеєний до офісного крісла, навіть порятунок світу вважається "особистою справою"? 🙄
На щастя, суд зрештою виніс розумне рішення. Але не поспішайте радіти, тут все набагато складніше, ніж тремтіння ваших рук під час жиму лежачи. Ця справа, на перший погляд, є перемогою "байдикування на тренуванні", але насправді це криваве дзеркало, що відображає гіркоту та безпорадність сучасних "наймитів".
"Божественні" правила компанії: це пільга чи еліксир життя?
Давайте спочатку розглянемо цю "компанію з іншого світу". Згідно з їхнім "Посібником для співробітників", є кілька правил, які просто приголомшують:
- •Тренування співробітників у місцях, визначених компанією, зараховуються до 8-годинного робочого дня.
- •Обідні тренування вважаються обґрунтованими протягом 2 годин, і не потребують дозволу керівника.
- •Тренування в інший робочий час потребують дозволу керівника.
Бачите? Ключове слово – "зараховуються до робочого часу". Це вже не просто "пільга компанії", а частина робочих обов'язків, чітко прописана в правилах. Сама компанія заявила, що вони є "військово-промисловим високотехнологічним підприємством", а програмісти "мають великий робочий тиск", тому їм потрібно підтримувати хорошу фізичну форму для "високої ефективності".
Простіше кажучи, компанія краще за всіх знає, що перед тим, як витиснути з працівників усі соки, їх потрібно спочатку зарядити та змастити. Інвестуючи у ваше здоров'я, вони, по суті, інвестують у власні KPI. Це дуже капіталістично, але й дуже реалістично. Я навіть змушений з деякою іронією похвалити їх: ця компанія, більше ніж управління людських ресурсів, яке відмовилося визнати виробничу травму, розуміє, що таке "людина".
Початкова логіка управління людських ресурсів була: "не в робочий час, не на робочому місці". Це просто смішно. Коли компанія вже перетворила спортзал на "продовження офісу" за допомогою правил, а час тренувань – на "оплачуваний спорт", ви все ще використовуєте мислення конвеєра минулого століття для визначення "роботи"? Будь ласка, прокиньтеся, династія Цін впала понад століття тому.
Робоче місце – це вже не той стіл в офісі
Рішення суду нарешті повернуло ситуацію в правильне русло. Перша та друга інстанції суду чітко вказали, що робоче місце не можна обмежувати лише виробничими приміщеннями. Особливо для такої інтенсивної розумової праці, природно розширені, обґрунтовані зони, пов'язані з робочими обов'язками, слід вважати робочим місцем.
Це і є усвідомлення 21-го століття. Коли ваш мозок 24 години на добу перебуває в режимі очікування для коду та проєктів компанії, коли "різке зростання обсягів роботи" змушує вас "практично щодня працювати понаднормово", ваше "робоче місце" давно розмилося. Ваше ліжко може бути робочим місцем, ваш обідній стіл може бути робочим місцем, чому тоді спортзал, чітко визначений компанією, не може бути таким?
Компанія заохочує співробітників займатися спортом, щоб вони "працювали більш ефективно та здорово". Ця дія сама по собі є "дією, безпосередньо пов'язаною зі сприянням кращому виконанню співробітниками своїх робочих обов'язків". Тому місце тренувань Лю було його робочим місцем, а час тренувань – його робочим часом. Цей ланцюжок логіки суду чіткий, потужний і дає ляпаса всім закам'янілим головам.
Справжній вбивця: це тренування чи той "вбивчий" KPI?
Тепер перейдемо до найдратівливішої частини. У новині є деталь, чи помітили ви її - цей 33-річний програміст Лю був "спортсменом другого розряду національного рівня".