Мріяти - це, звісно, мило. Але перемоги так не здобувають.
Отже, натрапила я сьогодні на заголовок від «Суспільного»: «Чому б не помріяти про диво». Це слова головної тренерки жіночої збірної України з футболу, Ії Андрущак, напередодні фіналу відбору на Чемпіонат Світу. Знаєш, моя перша реакція? Легке закочування очей. 🙄
«Помріяти про диво»? Серйозно? А я, наївна, думала, що дива - це для казок і для тих, хто пропустив половину тренувань. У професійному спорті, як і в залі, диво має іншу назву: пекельна праця.
Я не хочу применшувати важливість позитивного настрою. Вірити в себе - це база. Але є тонка, але критично важлива межа між вірою, що ґрунтується на підготовці, і сліпою надією на удачу. Сподіваюся, слова пані тренерки - це лише красива фраза для журналістів. Бо якщо вся стратегія на гру - це «мріяти про диво», то можна одразу збирати речі.
Диво - це результат, а не стратегія
Давай начистоту. Коли аутсайдер перемагає фаворита, всі кричать: «Це диво!». Але ніхто не бачить тисячі годин, проведених на тренувальному полі. Ніхто не бачить аналізу суперника до третьої ночі. Ніхто не бачить відмов від свят і відпочинку заради додаткового заняття.
«Диво» - це просто момент, коли твоя підготовка зустрічається з можливістю. Це не випадковість. Це закономірність, яку ти вибудовуєш власноруч, підходом за підходом, повторенням за повторенням.
Те саме стосується і тебе. Ти дивишся в дзеркало і «мрієш» про кращу форму? Чекаєш на «диво», що одного ранку прокинешся з кубиками пресу, просто тому що дуже цього хотів? Милий, так не працює. Всесвіт не видає рельєфне тіло за гарні очі і солодкі мрії.